Дитина не хоче брати участь у занятті. Що далі?

     «Не хочу» – це не завжди про впертість чи небажання співпрацювати. Для фахівця відмова дитини – насамперед сигнал, який важливо зрозуміти, а не подолати.

     Причини можуть бути різними: дитина втомилася, хвилюється в новому середовищі, не розуміє завдання, боїться помилитися, їй складно перебувати у великій групі абосаме ця активність зараз не відповідає її потребам. Тому наше перше завдання – не переконати дитину будь-якою ціною, а з’ясувати, що стоїть за її відмовою.

     Фахівець спостерігає за реакціями дитини, дає їй час адаптуватися та пропонує різні способи долучитися. Комусь легше спочатку просто подивитися, як займаютьсяінші. Комусь – виконати завдання разом із дорослим. Іншій дитині може знадобитися простіша інструкція, інший темп, менша група або можливість обрати активність самостійно.

     Важливий принцип – участь не має починатися з примусу. Тиск може дати швидкий результат:дитина формально виконає завдання. Але водночас ми ризикуємо посилити тривогу, спротив і небажання повертатися до занять.

     Натомість фахівець поступово створює умови, у яких дитина може відчути себе достатньо безпечно, щоб зробити перший крок сама. Навіть якщо сьогодні цей крок – просто залишитися поруч із групою і спостерігати. При цьому«без тиску» не означає «залишити дитину в спокої й більше нічого непропонувати». Ми продовжуємо м’яко запрошувати до взаємодії, шукаємо те, що викликає інтерес, адаптуємо завдання та підтримуємо маленькі спроби долучитися.

     Наша мета – не домогтися слухняності. Наша мета – зрозуміти, що заважає дитині включитися, і допомогти їй знайти комфортний та доступний спосіб участі. Іноді дляцього потрібно п’ять хвилин. Іноді – кілька зустрічей. І це теж частина роботи фахівця.