Втратити всіх, або як вижити самотньому інваліду

В молодості не думаєш як зустрінеш старість. Мало кого цікавить, яким буде твоє майбутнє у ті роки, коли підводитимуть сили, покидатиме бадьорість і на душі все частіше будеодиоко. Усі з радістю готові віддатись під чиюсь опіку, у дитинстві батьківську, в зрілому віці бути з коханою людиною, а на старості розраховують на допомогу і підтримку дітей та внуків.

Немає до кого звернутись не те що з проханням, а просто аби почути ласкаве слово нашій героїні — пані Христині. За свої 74 роки життя жінка натерпілась чимало мук. Усі її страждання розпочались ще з дитинства: кругла сирота, що виростала без батьківської турботи. Маленьку дівчинку не було навіть кому захистити під час жахіття Другої світової війни, вона багато настраждалась будучи у полоні фашистів.

— Підірвала собі здоров’я ще в ті молоді роки. Як багато моїх ровесників мало що приємного асоціюється з дитинством: постійний страх, боротьба за життя, плачі, крики, брак їжі…— згадує пані Христина.

Ті часи загартували її дух на все життя, доля ніби знала, що цій людині доведеться пережити ще багато складних моментів. У найскрутніші хвилини розраду і задоволення жінка отримувала від танців. Вирішила займатись цим професійно і за кілька років здобула фах балерини. Закрутившись у буденних справах, працюючи та долаючи різні життєві перепони вона вийшла заміж і народила сина. Сімейні цінності вийшли на передній план, змінились пріоритети, материнські обов’язки забирали весь вільний час і прийшлось завершити кар’єру танцюристки. Та через деякий час пустота від нестачі улюбленого заняття заховалась за щасливими емоціями від народження донечки.

Здавалось би, ніщо не може зашкодити міцному сімейному гніздечку: живи і радуйся. Та проблеми посипались на сім’ю коли пані Христина була вже у зрілому віці — тяжко занедужав син. Разом з лікарями сім’я боролась за його життя та все ж він помер. Жінка ледь вижила після такого сильного удару долі, а тут ще почались проблеми з житлом. Невістка відсудила майже усю квартиру в якій мешкала родина, залишивши пенсіонерці лише четверту частину.

Наступною важкою втратою стала смерть коханого чоловіка, який останні дні свого життя провів у геріатричному домі, бо пані Христина тоді поїхала до доньки в Італію, яка хворіла на цейроз печінки. Нещодавно ця важка недуга забрала і її. Доньку похоронила за кордоном, а сама повернулась на Україну. Та прибита усіма цими важкими випробовуваннями, жінка вже немає ні сил, ні здоров’я. Вона пережила інсульт, отримала численні захворювання, які на додачу до душевного болю завдають ще й тілесного.

У Тернополі пані Христина немає навіть власного помешкання, витрачає половину своєї пенсії на орендовану квартиру. У всьому їй допомагає спілка дітей політв’язнів та репресованих на чолі із головою пані Ольгою. Жінка допомогла відшукати помешкання, постійно слідкує за здоров’ям пенсіонерки, адже вона інвалід І групи та всіляко клопочеться біля старенької.

 Таких самотніх людей у спілці дуже багато, вони не можуть самостійно справлятись із хатніми роботами, приготувати собі щось поїсти, чи сходити у крамницю за продуктами. Працівників соціальних служб на усіх не вистачає, тому члени спілки просять про допомогу у небайдужих тернополян, бо більше їх немає кому підтримати. Ці люди пережили важке дитинство, нелегкі часи війни, у них складні життєві долі в зрілому віці. То невже, бодай, на схилі літ вони не заслуговують на спокій, умиротворення і на краплину турботи?!

Дізнатись як допомогти цим людям можна безпосередньо у спілці дітей політв’язнів та репресованих або ж у редакції газети «Місто».

Ольга Мозгова
Газета Місто